Вінницька область

14.01.2019 20:59 Кононенко Галина

Аква віта для Вінниці: рятуємо Південний Буг задля себе і нащадків

Те, що п’є Вінниця, питною водою називати недоречно, але є надія, що діти все-таки питимуть кращу воду

Зайшовши до ванни умитися вранці 15 травня минулого року, вінничани почали гидливо морщитись: вода, що потекла з крану відгонила здохлою рибою. Та й на колір вона більше скидалася на воду з баюри, а не на ту кришталево-чисту рідину, що мала би текти міськими трубами.  Звісно ж,  умиватись такою водою могли хіба що зовсім  невибагливі екстремали.

Вінничани почали масово телефонувати до міської влади та у міськводоканал. Як з’ясувалося згодом, до цього спричинили рясні дощі, що пройшли тими днями на Віниччині. Вони змили з навколишніх полів гербіциди, і ті потрапили у воду Південного Бугу. А тамтешні ніжні водорості, що, на відміну від наземних сільськогосподарських рослин, ще не привчені до такої «кінської» дози хімікатів, почали масово гинути, що й спричинило такий «аромат» води.

Виявивши проблему, працівники водоканалу взялися за очищення води. Хімічний склад начебто якось зуміли увібгати в допустимі норми, а от органо-лептичні показники рідини залишали бажати кращого. Воно, звісно, можна було, зізнаються «водоканалівці», зробити ту воду й прозорішою та на смак приємнішою, та вони зумисне не хотіли труїти вінничан зайвою порцією хлору. За кілька днів бузька вода трохи очистилась і пристрасті вляглися. Але проблема нікуди не поділась: Вінниця не має якісної питної води.

Альтернативи Південному Бугу у Вінниці немає

Питну воду можна взяти тільки з Південного Бугу. Ще на початку будівництва міського водогону, тобто в перші роки 20 століття, тодішні геологи пробували знайти для Вінниці альтернативні джерела водопостачання, аби не поїти місто лише з річки.  Однак усі ті пошуки виявились не те щоб марними – просто малоефективними. Отож, ще у 1902 році стало очевидно: Буг – єдине джерело, що може напоїти швидко зростаюче місто, що розкинулось уздовж цієї річки.

Ще одну відчайдушну спробу відшукати додаткові джерела води для майже 400-тисячного міста  було зроблено у 1991 році. Тоді дослідники виявили три підземні родовища: Побузьке, Деснянське і Пирогівське. Однак усього їхнього запасу за прогнозами вистачило б тільки на 40% населення обласного центру. Отже, якщо найближчим часом у світі не станеться вселенського потопу, Вінниці доведеться, таки, користуватися водою з Бугу.

Воду труять усі кому і як не лінь

А тому чистота цієї, другої за величиною, української водної артерії – питання виживання нашого міста. Втім, не тільки нашого, бо за нами бузьку воду ще п’є не один мегаполіс. Проте останніми роками якість бузької води відчутно погіршилась. Треба сказати, що до цього доклали рук не лише ми, вінничани, але й наші сусіди. Особливо ті, що живуть вище за течією – жителі Хмельниччини. Сам  «хитрий» Хмельницький води з Бугу не п’є, вони собі проклали в місто водогін з іншого джерела, а в Південному Бузі, умовно кажучи, миють ноги. Та якби тільки мили ноги, то це ще якось можна було б пережити. А то ж так само труять посіви у прибережній зоні пестицидами та скидають непотріб зі своїх садиб, перетворюючи прибережну смугу на стихійні звалища. А крім того ще й деякі напівпідпільні підприємства скидають, теж напівпідпільно, відпрацьовані рідини в ручку – повз будь-які очисні споруди. Деколи, правда, хтось намагається їх зловити і покарати за це, однак ту вину ще треба довести в суді, і справа це, як показує практика, невдячна.

Поки Басейнова рада буде радитись, з Бугу витече немало води

Правда, деякі зрушення в цьому плані вже є. Так, буквально місяць тому у Вінниці було утворено Басейнову раду Південного Бугу. До її складу увійшли представники семи українських областей, через які протікає річка. Рада об’єднала 49 науковців, екологів, водокористувачів і громадських активістів. Очолив її професор Вінницького національного технічного університету Віталій Мокін. До речі, це зібрання відбувалося тут, у Вінниці. Учасники ради домовилися, що збиратимуться двічі на рік та вирішуватимуть стратегічні питання оздоровлення річки.

Але, як кажуть, поки сонце зійде, роса очі виїсть. Адже тільки розробка стратегічного плану порятунку має зайняти до двох років. А вінничани вже споживають каламутну рідину, що має з питною водою тільки спільну назву.

За сто років намулило так, що за рік не вичистиш

І ясно ж як божий день, що проблема та пече, насамперед, Вінниці, а не Хмельницькому. Тому місто взялося рятувати Буг власними силами. Для цього також розробили комплексну програму. Один із фундаментальних заходів цієї програми – очищення русла Південного Бугу в межах міської акваторії від намулу. Адже дощі щороку зносять у річку поверхневий шар прибережного ґрунту, особливо там, де прибережні смуги розорані, і це призводить до замулення річкового дна. Той мул перекриває природні джерела, і річка втрачає здатність до самоочищення. Вона стає неживою. Отже, місто поставило перед собою амбітну мету – повернути річці життя. Втім, тут не до амбіцій, бо не виживе річка, то й вінничанам з усіма їхніми надбаннями цивілізації доведеться шукати собі іншого притулку на землі.

Влітку минулого року почалася активна розчистка русел Південного Бугу від намулу та його притоків – у межах Вінниці та поблизу до неї. Земснаряд працював у приміській Стрижавці на річці Десенка. Вже після перших днів його роботи стало очевидно: метод працює! Вода в притоці стала помітно прозорішою. Воно й не дивно, адже робітники, що працювали на земснаряді, відкопали, за їхніми словами, понад сотню джерел, які скніли під товщею мулу. Після проведеної чистки в річці навіть піднявся рівень води.

Однак тих потужностей виявилось мало. І через це міській владі  довелося вивернути кишені та придбати  власний земснаряд для розчистки русла. Його потужність вища за ту, що має аналогічний агрегат, який працював у Стрижавці. Роботу він почав вже восени, але відразу пішли відчутні зрушення.

Правда, тут виникла нова проблема: куди дівати піднятий з дна мул? Щоб її вирішити, кажуть екологи, треба спочатку дослідити хімічний склад того мулу, аби він не став своєрідною бомбою уповільненої дії. Дехто пропонує вирівнювати ним береги річки, але й це питання також вимагає вивчення.

Цього  року будемо чистити з новими силами та новим азартом

Тим більше, що в 2019 році місто має намір купити ще один земснаряд. І це нове придбання буде ще потужнішим за те,  що вже є. Цей новий річковий «монстр» підніматиме з дна вже вдвічі більше мулу, а відтак і все те підняте «добро» десь треба буде подіти. Місцем тимчасового складування стане спеціальна баржа, яку також мають намір придбати разом із земснарядом.

До речі, й вартість цієї закупки також передбачається майже вдвічі більша за попередню, а отже місту знову доведеться потрусити кишенями. Але що не зробиш заради того, щоб вінничани могли нарешті пити чисту воду.

Пріоритет 2019 – якісна питна вода

Питання якості води для Вінниці є дуже важливим. У 2018-му почали роботу, яка допоможе поступово покращити характеристики води у Південному Бузі. Ми придбали земснаряд для очищення русла ріки, який працював в акваторії водозабору облводоканалу. А на наступний рік – посилимо потужності завдяки закупівлі ще одного агрегата та баржі. #Vinnytsia #Вінниця #вода #якістьводи #питнавода

Gepostet von Сергій Моргунов am Samstag, 29. Dezember 2018

Звичайно, говорити про те, що вже  наступного року якість питної води у Вінниці кардинально поліпшиться, було би передчасно. Діти цивілізації, принаймні, останні 50-70 років активно забруднювали і сам Південний Буг, і річки, що входять до його басейну. Це не означає, що для відновлення річкової води до того, дотехногенного, стану також знадобиться життя цілого покоління. Якщо взятись усім миром, то вийде набагато швидше. Правда, треба силу-силенну грошей.

За інформації Вінницької ОДА лише в минулому році на розчистку русла в районі Стрижавки, від гирла Десенки до шляхопроводу Вінниця-Калинівка було витрачено з бюджету понад 4 мільйони гривень. А це – лише 900 метрів річкового русла.

На наступний рік такі роботи заплановані в межах тієї самої Стрижавки, а також в акваторіях Вінниці, Хмільника та на території Хмільницького району. Але розпочату справу будуть продовжувати. Пора нарешті віддавати природі заборговане.

А це – питання доброї волі усіх, хто населяє береги цієї великої, в усіх сенсах, річки. Адже всі каральні методи будуть безсилі,  якщо не навчимося контролювати, насамперед, себе. Бо ніякими земснарядами не підняти той мул, що осідає на совісті.

Поділитися у соц мережах
‡агрузка...
Залиште Свій відгук